С первых же минут матча стало понятно, что голы откладывать в долгий ящик команда Монтеллы не намеревается. Моменты у ворот Александра Шовковского возникали один за другим, в то время, как киевляне ничем не могли ответить в условиях постоянного брака в передачах. Уже на второй минуте опасно прострелил Хоакин с левого края штрафной во вратарскую, где Гомесу сантиметров не хватило, чтобы замкнуть этот пас. Несколько минут спустя опасно пробил с линии штрафной Салах, но выручил свою команду Шовковский. Спас опытный голкипер Динамо и в эпизоде с мощным выстрелом Гомеса с левого края штрафной, когда не у дел перед нападающим оказался Данило Силва.

Надежной игрой не могли похвастаться защитники Динамо сегодня, провалили откровенно борьбу в центре поля хавбеки, не получалось цепляться за мяч нападающим. Одним словом, сильных звеньев у команды Реброва в этот вечер просто не наблюдалось. Потому вполне заслуженным итогом первого тайма стал пропущенный гол. Правда, получился он весьма курьезным. Хоакин неточно пробил с левого края штрафной. В результате получилась передача на Гомеса, а Марио при неудачной попытке обработать мяч, отправил круглого в сетку.

Отдельно стоит отметить удаление Джермейна Ленса за несколько минут до пропущенного гола, что также надломило динамовцев. Если по первой желтой карточке полученной в борьбе за мяч еще можно согласиться, то второй горчичник вышел весьма сомнительным. Голландец первым успел к мячу на левом краю чужой штрафной, после чего в столкновении с ногой Родригеса упал на газон. Арбитр показал крайне сомнительную вторую желтую карточку для Ленса, результатом чего стал досрочный уход в раздевалку. Ребров был вынужден проводить замену Теодорчика на Гусева еще в первой половине встречи.

Во втором тайме на футбольном поле ничего толком не поменялось. Множество моментов создавали хозяева, продолжая полностью доминировать на футбольном поле. Порой выручали свою команду Шовковский или Данило Силва при выносе мяча с линии ворот. Сумели немного прибавить подопечные Реброва лишь в последние десять минут матча. Шанс забить с линии штрафной был у Сергея Рыбалки, но мощный удар хавбека Динамо в красивом прыжке парировал Нето. Еще один голевой момент был у Гусева после подачи с углового. Не подставил ногу под мяч Олег в метре от линии ворот. Наконец, уже в добавленное арбитром время Ярмоленко пробил с угла вратарской в соперника.

Динамо раскрылось, что дало возможность провести решающую контратаку Фиорентине уже на четвертой добавленной минуте. Варгас со свежими силами прорвался в чужую штрафную с левого фланга атаки, после чего точно пробил в дальний угол ворот. Уверенная победа команды Монтеллы в ответном матче противостояния с Динамо стала вполне заслуженным итогом тотального превосходства Фиалок на Артемио Франки. Итальянская команда заслуженно выходит в полуфинал Лиги Европы, тогда как молодым воспитанникам Реброва еще необходимо набираться опыта.

Довольно быстро гостям удалось обзавестись выездным голом, что было чрезвычайно важно. Нету додумался исполнить подкат сзади под ворвавшегося в чужую штрафную Витоло. До мяча португальский защитник не добрался, вместо чего зацепил соперника. Итог: справедливый пенальти и предупреждение центрбеку. Приговор уверенно реализовал Бакка.

Открыв счет, Севилья полностью успокоилась, перейдя в режим определенной экономии. Команда пыталась держать руку на пульсе, стараясь лишний раз не форсировать события. Вполне резонно, исходя из реалий. Да и хозяева, откровенно говоря, не впечатляли. В плане атакующей игры петербуржцы по началу вовсе не блистали.

На помощь петербуржцам пришел основной вратарь Севильи – Бету. Так уж получилось, что для португальского голкипера этот матч стал первым после долгого восстановления от травмы. И, как показалось, он не совсем собрался на столь важный поединок. Вскоре после перерыва Бету нелепо, в стиле Филимонова отбил в пол навес Шатова, чем предоставил Рондону отличную возможность добить круглого в ворота. Нападающий без проблем справился с задачей.

И здесь уже Зенит попер вперед. Подгоняемые местными трибунами петербуржцы постепенно расшатывали оборону соперника, ослабленную травмой Парехи в первом тайме. И примерно за двадцать минут до конца основного времени Бету еще раз привез гол. Халк, находившийся неподалеку от бровки, заметил, что португальский вратарь "потерял ворота", отправив круглого тому за шиворот. Кончиками пальцев кипер, все же, сумел дотянуться до круглого, однако воспрепятствовать голу уже не удалось.

Таким образом, счет по итогам двух поединков сравнялся, и Зенит со всей энергией пошел добывать себе преимущество. Севилье в эти минуты было чрезвычайно тяжело. Оборона команды отбивалась из последних сил и в данной ситуации казалось, что очередной гол в ворот Бету – лишь дело времени. Конструктивная игра у гостей в эти минуты совершенно не ладилась, и мяч преимущественно находился на половине поля Севильи.

Тем неожиданней оказалась контратака, разыгранная гостями за пять минут до конца основного времени. Вышедший на замену Гамейро, здорово выскочил на ударную позицию по зоне правого инсайда, после чего уверенно пробил Лодыгина, по сути, закрыв вопрос о победителе в отчетной встрече.

Увы, оптимисты вышли из спора проигравшими. Команды продолжили гнуть линию, которую выбрали еще в первом матче в Бельгии: организация игры на первом плане, осторожность и кредо "цена пропущенного гола слишком велика".

Хотя Брюгге все-таки заведомо выбрал игру вторым номером, особо не напрягая защитников днепрян и позволяя хозяевам спокойно чувствовать себя в центре поля. Днепр же с первых минут попробовал взять крепость Прюдомма шальным прессингом, в котором лучшим выглядел Лучкевич (на правом фланге Валерий был очень хорош, выполняя огромнейший объем работы и не раз обостряя ситуацию). Но если в начальной стадии прессинг "синих" был успешным — бельгийцы откатывали мяч голкиперу, и тот просто выбивал вперед, то «на выхлопе» результата не было — Днепр в большинстве проигрывал верховые единоборства и не мог сразу начинать следующую атаку.

Поэтому быстрого футбола никак не получалось, хотя Безус при поддержке Ротаня и флангов в первом тайме разогнал несколько неплохих атак. Но все заканчивалось слишком банально и предсказуемо, а до конкретного удара по воротам дело не доходило.

Со временем команда Маркевича немного перестроилась, начала больше играть на Селезнева, который успешно цеплялся за мяч и сохранял его для продолжения атаки. Также стоит отметить, что Днепр хорошо оккупировал территорию у штрафной гостей, грамотно располагаясь на подступах и не давая бельгийцам просто так отбирать мяч. Но при этом ожидаемых дальних ударов публика видела мало. Ротань вообще ни разу не приложился, а Коноплянка хотя несколько раз в излюбленной манере и сместился в центр, но вместе "смачного" выстрела отдавал диагонали на противоположный край.

В итоге из острых моментов можно вспомнить несколько ударов головой от Селезнева и Матоса (хотя в тех случаях Райан все контролировал), выстрел Безуса из дали "по воробьям" и атаку имени Лучкевича-Канкавы: грузин нашел юного украинца на фланге, Валерий сразу бросил Джабе на ход, но Канкава при сближении с вратарем не сумел дальше переадресовать мяч (пас был блокирован). Забей Днепр до перерыва — это бы решило все задачи. Но...

В корне поменять ситуацию сразу после отдыха мог Коноплянка, которого на свидание с Райаном прекрасным "черпачком" вывел Ротань. Евгений сблизился с голкипером и ударил в дальний угол, но мяч по уходящей скользнул мимо штанги.

Тот момент показал, что Днепр вышел из раздевалки с явно лучшим настроем, нежели в первом тайме. Интенсивность атак гораздо улучшилась, мяч почти не терялся, деятельность велась равномерно по всему фронту. Из-за этого Брюгге и не помышлял об атаке, лишь изредка выбираясь за центральный круг.

И все бы хорошо для Днепра, но основная деятельность хозяев подпадала под определение «вокруг да около». Не было ни толковых дальних выстрелов, ни конкретики в завершении. Да, Коноплянка сверкал яркими красками, но когда дело доходило до доставки мяча в центр, дело стопорилось...

Праві ті, хто вважає, що фундамент успіхів нинішніх суперників заклав один і той же спеціаліст – Хуанде Рамос. "Севілью" цей тренер прийняв у 2005 році не надто амбіційним середняком Прімери, а вже через рік виграв з андалусцями перший у її історії євротрофей – Кубок УЄФА. Надодачу влітку 2006-го севільці, розгромивши в Монте-Карло 3:0 "Барселону", здобули Суперкубок Європи. Через рік Рамос разом із "Севільєю" виграв Кубок УЄФА вдруге поспіль і очолив англійський "Тоттнем".

На чолі "Дніпра" іспанський наставник став улітку 2010-го, отримавши від власника клубу Ігоря Коломойського повний карт-бланш на формування команди. Щоправда, абсолютного взаєморозуміння між структурами клубу не було, через що Рамосові від деяких кадрових рішень довелося відмовитися. Невдачі команди, її неспроможність впродовж трьох сезонів піднятися вище четвертого місця пояснювалася зокрема й організаційними прорахунками. Зрештою, за грою "Шахтареві", "Динамо" і "Металістові" дніпряни теж поступалися. В Лізі Європи команда теж вище 1/16 фіналу не підіймалася. Це дало скепптикам підстави нещадно критикувати Рамоса, зазначаючи, що керівництво клубу "Дніпро" у ставленні до іспанця надто терпеливе.

Та в сезоні-2013/2014 Рамос таки довів дніпрян до піку. Якби не дивні суддівські рішення в цілому ряді матчів, імовірно, команда змогла б зазіхнути навіть на чемпіонство. Втім, друге місце, а з ним і путівка до кваліфікації Ліги чемпіонів були в кишені. Хтозна, може, іспанцеві й вдалося влітку минулого року пройти "Копенґаґен" і вивести "синьо-біло-блакитних" до групового турніру. Відповіді на це питання не отримаємо ніколи, оскільки Рамос вирішив піти з "Дніпра" через війну на сході України. Маркевичу його попередник залишив непогане насліддя, на основі якого Мирон Богданович, повністю змінивши структуру гри, досяг нинішнього видатного злету.

"Стиль Севільї не має нічого спільного з ігровим малюнком "Дніпра", - поділився своїм враженням напередоні фіналу Хуандер Рамос. – Це різні команди. У "Севільї" більше індивідуально сильних футболістів, які на хорошому рахунку в Європі. "Дніпро" навпаки є командою, яка звикла важко працювати на футбольному полі. Лише Коноплянка виділяється на тлі інших гравців. "Дніпро" - це команда, сила якої ґрунтується на єдності колективу. Вони ніколи не перестають працювати і боротися до останнього. Але, думаю, "Дніпро" не зможе впоратися з "Севільєю".

Історична складова

Якщо не враховувати трьох поєдинків за Суперкубок, у котрих є своя специфіка, "Севілья" виграла три єврокубкових фінали з трьох. Найяскравішою з тих перемог була перша. В 2006-му в голландському Ейндховені андалусці розгромили 4:0 англійський "Міддлсбро". Перший м’яч у ворота Марка Шварцера після навісу Дані Альвеса ударом головою тоді забив Луїс Фабіано. То була 28-ма хвилина.

А після перерви тренер "Боро" Стів Макларен перейшов на атакувальну схему 1 – 4 – 3 – 3. Обидві команди грали надто агресивно. Англійці втратили вдосталь шансів для того, щоб зрівняти рахунок, іспанці – щоб його збільшити. Коли ж до завершення гри залишалося 20 хвилин, Макларен кинув у бій четвертого нападника Якубу Аєґбені. "Боро" кинув у атаку всі сили і про***ав. Хесус Навас промчав під час контратаки правим краєм і віддав на Фредеріка Кануте. Удар малійця Шварцер відбив, але Енцо Мареска повторним постріло забив удруге. Цей гол став для англійців справжнім шоком. Хаотичний наступ підопічні Хуанде Рамоса вгамовували. А на контратаках той же Мареска і Кануте довели рахунок до непристойного.

Через рік "Севілья" перемогла у драматичному фіналі каталонський "Еспаньол". Після удару Адріано Корреї андалусці швидко повели у рахунку, але на 28-й хвилині пропустили увідповідь. З 67-ї хвилини "Севілья" грала у більшості – друге попередження отримав Уртадо Мойзес. Коли ж наприкінці першого додаткового тайму Кануте вивів підопічних Рамоса вперед, справа здавалася зробленою. Втім, Домінґес Хонатас цей м’яч відіграв і команди били серію післяматчевих одинадцятиметрових. Її героєм став голкіпер андалусців Андрес Палоп, котрий відбив удари Луїса Ґарсії, Хонатаса і Марка Торрехона, тоді як у "Севільї" промахнувся лише Дані Альвес.

Палоп, до слова, став у тому розиграші Кубка УЄФА справжнім рятівником "Севільї", починаючи зі стадії 1/8 фіналу, з матчу в Донецьку, у якому "Шахтар", виграючи після виїзної нічиєї 2:2 з мінімальною перевагою, пропустив від Палопа на четвертій компенсованій арбітом хвилині. В овертаймі деморалізованих "гірників" добив Ернесто Шевантон – 2:3.

Теж у серії пенальті після нічиєї в ігровий час "Севілья" виграла фінал Ліги Європи й торік. У цього протистояння з португальською "Бенфікою" була своя специфіка. "Суперорли" мали перевагу, але реалізувати її не змогли й після матчу всі знову з***ували про прокляття Бели Гутмана. В серії одинадцятиметрових вирішальним виявилися воротарем "Севільї" Бету, який взяв пенальті від Оскара Кардосо і Родріґо Морено. Андалусці Карлос Бакка, Стефан Мбіа, Коке і Кевін Ґамейро били з позначки бездоганно.

Варто відзначити, що "Севілья", окрім двох фінальних, виграла у єврокубках ще дві серії пенальті – в 1990-му у грецького ПАОКа і в 2014-му в земляків з "Бетіса". Програли андалусці лише одну післяматчеву перестрілку – турецькому "Фенербахче" в рамках 1/8 фіналу Ліги чемпіонів-2007/2008. "Дніпро" натомість пробивав післяматчеві одинадцятиметрові лише раз, поступившись у чвертьфіналі Кубка чемпіонів-1984/1985 французькому "Бордо".

Напередодні першого в історії "синьо-біло-блакитних" єврокубкового фіналу треба з***ати про те, що в фіналах Кубків СССР/України вони грали чотири рази і перемогли лише раз. Три останніх спроби завершилися поразками від "Шахтаря" - в серії пенальті у 1995-му, 0:1 в 1997-му і 0:2 в 2004-му.

А ось єдиний фінал Кубка Союзу дніпряни виграли. Сталося це в 1989-му і перемога ця над московським "Торпедо" була окутана грандіозним суддівським скандалом. Вирішальними у матчі стало два епізоди – забитий після могутнього удару метрів з 25-ти капітаном дніпрян Антоном Шохом м’яч і незараховане суддівською бри***ою чисте взяття воріт у виконанні капітана суперників Юрія Савічева наприкінці першої половини.

"Понині не без трепету з***ую весь той ажіотаж, який розгорнувся не через моєю, а помічника Вальдемара Медведцького з Волзького, помилку, - з***ував два роки тому в інтерв’ю UA-Футболу скандальний момент арбітр Вадим Жук. – Дніпропетровці втратили м’яч на половині поля суперника і Олег Ширинбеков виконав довгу передачу в напрямку Савічева. Природно, що встигнути за моментом і розібрати – було положення "поза грою" чи ні – я не міг. Ситуація була складною і Медведцький відразу прапорця не підняв, а зважився зафіксувати офсайд, лише зробивши якийсь складний рух, кроків п’ять, лише коли Савічев замахнувся і пробив по воротах. Довелося взяття воріт скасовувати. Потім виявилося, що гол був правильним. Мене серйозно, перший і єдиний раз в кар’єрі, покарали".

"Дніпро" - "Севілья"

Між собою досі не грали

Ліга Європи. Фінал. Дніпро - Севілья. Анонс матчу - изображение 9

"Дніпро" зіграв всього 1 матч, 1 перемога "Сараґоси", різниця м’ячів 1-2


"Севілья" зіграла чотири матчі:
+3, =1, -0, 10-4)


04.11.2010. Четвертий тур групового турніру Ліги Європи-2010/2011
"Севілья" - "Карпати" - 4:0

Ліга Європи. Фінал. Дніпро - Севілья. Анонс матчу - изображение 11

Дніпряни у ворота іспанської "Сараґоси"

Володимир Єзерський – 1 гол


Гравці "Севільї" у ворота українських клубів

Енцо Мареска – 2 голи
Алехандро Альфаро – 2 голи

Гравці іспанської "Сараґоси" у ворота "Дніпра"

Савіо Бертоліні – 1 гол
Давід Хенерело – 1 гол

У фіналах

"Дніпро" у фінал єврокубків виходить вперше

"Дніпро" у фіналах Кубків СССР і України

Всього: 4 матчі (+1, =1, -2, 2-4)

Бомбардири

Антон Шох – 1 гол
Олександр Захаров – 1 гол


"Севілья" у фіналах єврокубків

Всього: 6 матчів (+2, =2, -2, 10-7)

Бомбардири

Енцо Мареска – 3 голи
Фредерік Кануте – 3 голи
Ренато – 2 голи
Луїс Фабіано – 1 гол
Адріано Коррея – 1 гол

Розклади

Ще після повторного півфінального матчу на Кубок України проти "Шахтаря" тиждень тому Мирон Маркевич дав зрозуміти, що через тиждень за перемогу в Лізі Європи побореться майже один в один той склад, який протистояв тоді "гірникам" у Львові. Великого вибору наставник дніпрян не має, а отже дискусійними напередодні, мабуть, головного в клубній історіїх матчу залишаються лише дві позиції.

Воротар Денис Бойко і центральний оборонець Дуґлас відіграли у поточному єврокубковому сезоні всі 1650 хвилин, тобто, по 18 матчів "Дніпра" від дзвінка до дзвінка. Поряд із бразильцем на позиції стоппера немає альтернативи Євгенові Чеберячко. Справа майже ґарантовано зіграє Артем Федецький, котрий у поточному розиграші Ліги Європи отримав уже сім попереджень – найбільше поміж усіх учасників турніру. Лівий фланг захисту має закрити Лео Матос.

В опорній зоні вочевидь знову, як і в двох матчах проти "Наполі", діятиме тріо Джаба Канкава – Руслан Ротань – Валерій Федорчук. Позиція лівого вінґера, якщо не станеться якогось форс-мажору, буде віддана Євгенові Коноплянці. А ось на протилежному краї Маркевич може виставити замість Валерія Лучкевича Матеуса. Бразилець стрімко набирає форму, відновившись після травми і про свої шанси зіграти у фіналі з перших хвилин чітко заявив, забивши "Шахтареві" один з трьох м’ячів у суботньому матчі чемпіонату України. Щоправда, не можна виключати варіанту, що Матеус вийде на вістрі атаки. Особливо з урахуванням, що через стару травму коліна під запитанням участь у матчі героя протистояння з "Наполі" Євгена Селезньова. Також не можна виключати, що попереду Маркевич виставить Ніколу Калініча, котрий забив "Шахтареві" у матчі на Кубок.

Орієнтовний склад


Наставник "Севільї" Унаї Емері вибір виконавців має значно ширший. Абсолютно не обговорюється хіба вихід на поле з перших хвилин воротаря Серхіо Ріко, котрий наприкінці сезону відправив у глибокий резерв свого конкурента Бету. У центрі оборони останнім часом найчастіше з’являється француз польського походження Тімоте Колодзейчак. В матчі заключного туру проти "Малаґи" Тімоте вочевидь тому й не грав, що тренер беріг його для зустрічі проти "Дніпра". В парі з Колодзейчаком, найімовірніше, зіграє португалець Даніел Каррісу.

Зліва в обороні очікуємо на вихід Бенуа Тремулінаса, який забивав "Дніпру", виступаючи за команду київського "Динамо". Конкурентом француза на цій позиції є Фернандо Наварро, до слова, єдиний поміж учасників нинішнього матчу гравців, хто брав участь в поєдинку "Леґія" - "Севілья" на "Народовому" 17 квітня 2012-го, коли андалусець Баба Діавара забив перших два для цього стадіону м’ячі. Справа в захисті вірогіднішою є поява Коке. Хоча Алейкс Відаль, вийшовши у цьому амплуа на перший півфінальний матч Ліги Європи проти "Фіорентини", забив два м’ячі.

Зрештою, вірогіднішою є поява Відаля на місці правого вінґера, де також можуть зіграти Деніс Суарес та Хосе-Антоніо Рейєс. Рейєс, звісно, вийде за будь-яких обставин. Питання – на якому фланзі. Якщо справа, то зліва гратиме Вітоло. В опорній зоні майже напевне зіграє єдиний за паспортом і один з двох етнічних поляків "Севільї" Ґжеож Криховяк. Поряд із ним найочікуванішою фігурою є камерунець Стефан Мбіа. Евер Банеґа вочевидь діятиме в ролі плеймейкера. Приблизно однакові шанси вийти в основі на вістрі атаки мають колумбієць Карлос Бакка і француз Кевін Ґамейро.

Орієнтовний склад

нападник "Дніпра" (1979-1986, 1996):

- Не вважаю "Дніпро" в фінальному поєдинку аутсайдером. Більше того, маю відчуття, що дніпряни використають свій шанс і переможуть. Тренери обох команд вивчили гру одне одного досконало, тому мене не здивувало, що Маркевич тиждень тому після матчу на Кубок з "Шахтарем" сказав, що збирається виставити у фіналі Ліги Європи той же склад. Стосовно тих позицій, по яких виникають запитання висловлюся так: Лучкевич і Женя Селезньов у останніх матчах продемонстрували, що вони заслуговують на місце в основі. Зрештою, кому виходити на поле і за якою тактикою грати нехай вирішує Маркевич. Він володіє ситуацією ліпше, ніж ми.

Для "Севільї" матчі такої напруги – явище звичніше, однак це якщо й дає іспанцям перевагу, то незначну. Дніпряни вийдуть на поле стадіону у Варшаві з розумінням, що шанс зіграти в такому поєдинку у їхньої команди і них самих може з’явитися раз на сто років. Тому залишається побажати нашим гравцям і вболівальникам удачі. Відчуваю, що все має бути добре.


оборонець "Дніпра" (1997-2007), грав у матчі проти іспанської "Сараґоси" в 2004-му:

- Категорично не згоден з тими, хто каже, що "Дніпро" дійшов до фіналу виключно на одному фарті. Так не буває. Без щастя теж не обійшлося, але найперше дніпряни брали своє за рахунок хорошої організації гри, високої ігрової дисципліни. Звичайно, хлопці напередоні матчу хвилюються. Але треба вгамувати емоції і зіграти так, наче то останній матч у житті, викластися на 200 відсотків, битися і за себе, і за того хлопця. Тоді все має бути гаразд.

В ідеалі хотілося б, щоб "Дніпро" розпочав матч так, як він діяв у київському поєдинку проти "Наполі" - сміливо, агресивно, не відбиваючись, а диктуючи умови. Якщо думати виключно про оборону, то шансів здобути Кубок буде мало. Футболісти мають бути впевненими у своїх силах.

Переконаний, якщо Дуґлас із Чеберячком зіграють так, як вони вміють, то ні Бакка, ні Ґамейро нічого "Дніпру" не зроблять. І, звісно, вірю в Бойка. Денис за останніх півтора сезону сильно додав. Весь цей рік він проводить майже бездоганно і, сподіваюся, впорається з емоціями і відіграє на своєму звичному рівні цей, найголовніший матч.

События, которые произошли с Белой Андалусией в новом веке – настоящая революция менеджмента, пример того, как команда со скромными ресурсами может взлететь почти до небес. Началась эта революция с на первый взгляд заурядного и даже популистского решения: руководство доверило пост директора футбола своему экс-вратарю. Рамон Родригес Вердехо, всем известный как просто Мончи, всю игроцкую карьеру провёл в Севилье, но редко попадал в стартовый состав. Главным его подвигом стали матчи за подъём в Примеру против «Вильярреала»: Мончи обе игры провёл на ноль, а партнёры сумели забить три мяча и вернуться. Играть (и снова вылетать) в высшей лиге им пришлось уже без Мончи: он в 1999-м повесил перчатки на гвоздь, чтобы через год занять управленческую должность.

Все эти 15 лет Мончи работает директором футбола и без устали улучшает кадровый состав Белой Андалусии. Под его руководством в Севилье выросла одна из лучших селекционных систем в чемпионатах большой пятёрки. «Севилья» не просто выигрывает кубковые турниры – она приглашает к себе звёзд первой величины и великолепных игроков. Одна только «Барселона» покупала на «Писхуане» Дани Алвеса, Сейду Кейта и Ивана Ракитича – и относительно всех трёх не может нарадоваться, настолько успешными оказались эти трансферы.

Мончи не творит волшебства, находя игроков в Камбодже и перепродавая их за 100 миллионов. Селекция «Севильи» работает по всем известным лекалам: приглашать лучших игроков из слабых лиг (Бакка, Витоло), не подошедших суперклубам футболистов (Гамейро, Денис Суарес, Рейес), знакомых тренеру игроков (Алейкс Видаль)... Разница от других команд в исключительной точности попаданий: «Севилья» крайне редко пускает деньги на ветер и постоянно приобретает задёшево очень классных игроков. За эти 15 лет Белая Андалусия успела перенести такой форс-мажор, как тюремное заключение и отставка президента («Днепр», боюсь, после такого просто прекратил бы существование), но сумела не посыпаться и выиграть еще один еврокубок.

После прихода Мончи лучше стали работать и академия клуба, и пост номер один. Сам статус клуба, продающего лучших игроков, слабо сочетается с воспитанием легенд, но Серхио Рамос прославил «Севилью-Б» на весь мир. Своих бывших коллег Мончи на «Писхуан» привозил великолепных (один Андрес Палоп чего стоил), но в этом сезоне академия помогла именно со стражем ворот.

В начале сезона у «Севильи» возникла аховая ситуация с вратарями: травмировались Бету и Барбоса, первый и второй голкиперы клуба. Клуб даже получил возможность подписать вратаря вне трансферных окон (когда-то так «Малага» купила Вилли Кабальеро), но этим правом не воспользовался. А всё потому, что шикарный сезон провёл Серхио Рико – коренной севилец, воспитанник клуба. Серхио в свой 21 год вырос до 195 сантиметров, исключительно прыгуч и принимает на удивление зрелые решения при выборе позиции. Он до сих пор не обзавёлся страничкой в русскоязычной Википедии, но за явным преимуществом выиграл конкуренцию у Бету и в Варшаве будет играть за свой первый титул.

Гораздо больше регалий и заслуг у севильских защитников – Тремулинас взял шесть трофеев с «Бордо», почти все остальные просто выигрывали ЛЕ год назад – но качества игры само по себе это не гарантирует. Эмери адепт атаки, он требует от крайних защитников постоянно переходить центр поля и тем самым предоставляет шансы любому сопернику. «Севилья» закончила чемпионат с 45 пропущенными мячами – целых семь команд лиги позволили себе забить меньше. Зато правые защитники Коке и Фигейраш, конкурируя друг с другом, набрали по системе «гол+пас» соответственно 2+3 и 1+2 – опять-таки, это только в чемпионате. Слева показатели чуть скромнее: Тремулинас набил 4 голевые передачи, а вот чемпион Европы Фернандо Наварро вообще не отмечался голами и ассистами.

Крайний защитник по схеме игры Эмери должен не «подключаться к атакам», а просто работать от штрафной до штрафной. В моменты атак Коке или Тремулинас занимают позиции вингеров, а сами вингеры смещаются в центр и могут разыгрывать мяч как минимум не в меньшинстве. Что до персоналий, то Коке и Фигейраш способны обеспечить на правом фланге добротный средний уровень игры; Наварро для фланга уже не хватает скорости, потому Эмери всё чаще использует его в центре обороны; а вот Тремулинас с большим запасом вошёл в клуб «от нас зря отказался Блохин». Отличный лефт-бек в состоянии просто выжечь бровку, успеть и возле своей штрафной, и рядом с чужой. Травмы смазали Бенуа сезон, но перед финалом ЛЕ он успел восстановиться, набрать былые кондиции и даже отдать две голевые в Малаге.

Занимательная нарезка выступлений Бенуа против «Эльче». Не надо морщиться, Дамиан Суарес – очень приличный уровень сопротивления. Федецкому в плане старательности стоит у него поучиться.

Громадную дыру в центре обороны для «Севильи» обеспечила травма Николаса Парехи. Матч в Санкт-Петербурге вышел невероятно тяжёлым, такие редко обходятся без потерь – но в этот раз удар вышел особенно жёстким. Аргентинец вылетел на полгода, и в его отсутствие две позиции в центре делят Фернандо Наварро, Колодзейчак, Аррибас и Каррису. То есть количественно игроков хватает, но сами по себе это игроки нетоповые – достаточно сказать, что трое последних не играли за национальные сборные просто никогда. Наварро, конечно, играл и много, но исключительно как «краёк».

В центре полузащиты играют самые свежие открытия Мончи. Гжегож Крыховяк до «Севильи» играл всего лишь за «Реймс», но раскрылся как один из лучших опорников лиги. А Штефан Мбиа провалился в «КПР», как там проваливаются... давайте будем честны – проваливаются абсолютно все футболисты без английского паспорта. Разница в классе, впрочем, и здесь бросается в глаза: Мбиа старателен и работоспособен, но не более того. Эмери использует его только в самых сложных матчах (к которым финал ЛЕ, безусловно, относится), тогда как Крыховяк связывает оборону с атакой всегда.

Козыри Белой Андалусии, её звёзды и лидеры играют впереди. Сейчас у «Севильи» такой подбор атакующих хавов и форвардов, которому могут позавидовать и топ-клубы. На левом фланге, например, конкурируют прошлое и настоящее сборной Испании. Витоло просто шикарен по весне и по делу заслужил вызов в «фурию роху», тогда как Хосе Антонио Рейес свои матчи за неё уже отыграл. Эмери умело использует обоих игроков: 31-летний вингер выходит далеко не всегда, но доверенные ему минуты он проводит на очень высоком уровне. Витоло же очень талантлив, но с таким конкурентом ему приходится делиться игровым временем.

Требования к «десятке», диспетчеру атак в современном футболе меняются от матча к матчу – и у «Севильи» есть футболисты для двух игровых моделей. Эвера Банегу можно без экивоков назвать гением – по умению отдать тонкий пас, одним касанием разрезать всю оборону соперника он просто феноменален. Но сейчас не семидесятые, полузащитник должен отрабатывать в обороне, а с этим у Банеги очевидные проблемы. Часто Эмери использует Висенте Иборру, качественного и работоспособного хавбека – но, к примеру, обе игры с «Фиорентиной» он начал на скамейке. Порой Иборра с Эвером выходят и вместе, но это, конечно, вариант не для финала еврокубка.

А за правый фланг в «Севилье» конкурируют однофамильцы звёзд. Как же это звучит: «Суарес остаётся на скамейке из-за Видаля», «Видаль не может выиграть конкуренцию у Суареса!». Алейкс Видаль играл у Эмери еще в «Альмерии», где без особого блеска играл правого защитника. В Севилье Унаи сделал Видаля вингером – и без всяких трансферов заполучил замечательного игрока на фланге. 21-летний Денис Суарес еще более одарён и талантлив, но пока сыроват, из-за чего и начал на скамейке большую часть матчей в сезоне. Но 6 голов и 9 голевых передач (из которых 2+4 в еврокубках) – в любом случае очень приличный показатель, будущее у Видаля очень радужное.

Что касается завершителя, то у Белой Андалусии есть идеальный игрок для позиционных атак и идеальный игрок для выходов на замену. Логичнее всего переадресовать вас к материалу о преимуществах «Севильи» – и добавить, что у этой команды сейчас не просто так торгуют обоих форвардов. Бакка и Гамейро могут сколько угодно (по очереди) сидеть в запасе, но это не отнимет у них выдающихся навыков завершении. Карлос более привычен играть низом, Кевин лучше играет головой – но это очень одарённые и гармоничные игроки, откровенных провалов в их футбольном «образовании» нет.

Из всех соперников, с которыми пересекался «Днепр», финальный логично является самым сложным. Бюджет «Интера» и «Наполи» может быть и выше, но союз Эмери и Мончи на три головы превосходит связки «Тохир-Манчини» и «Де Лаурентис-Бенитес». Сможет ли потягаться с Эмери Маркевич, окажется ли днепропетровский принцип комплектования лучше севильского, справится ли Дуглас с Баккой – узнаем уже завтра.

"Мирончик з того часу запам’ятався мені скромним хлопцем, - ділиться враженнями інший легендарний оборонець "Карпат" Валерій Сиров. – Він був хорошим півоборонцем, з хорошим пасом, розсудливий. Але йому не вистачало вибухової швидкості та злості. Через те й не зміг пробитися до основи".

"На мій погляд, вдумливий тренер в Маркевичі почав формуватися вже тоді, на зорі футбольної кар’єри, - вважає Ростислав Поточняк. – Коли ми жили в циганському районі, на одну зупинку трамваю нижче тодішньої Кутузова, а нині Тарнавського, по дорозі до стадіону "Україна", то постійно грали в карти. В інтелектуальну гру – преферанс. У нас тоді була постійна четвірка – я, Мирон і наші друзі Юрко і Славко. То ці троє постійно жартували: "З кого ми ще, Ростику, вицибанимо гроші, як не в тебе? Часто я їм програвав, лише потім, виступаючи у Харкові, відігрався. Особливо гарно грав Маркевич. Власне, ***аю, преферанс вплинув на Миронове вміння прораховувати наперед ходи і в футболі".
Кладезь мудрості. Мирон Маркевич - плеймейкер, картяр і тренер - изображение 1

"Зрештою, тоді ми не були такими далекоглядними, жили в своє задоволення, - продовжує пан Ростислав. – Якось Миронові мама з татом кудись поїхали й ми зібралися у нього. То прокурили квартиру так, що батьки рік не могли вивітрити запаху. Або сусідів затопили. Не було води, хтось відкрив кран, щоб попити і залишив. Стік був закритий брудною посудою, то поки грали в карти й не почули, як вода перетекла через верх. А сусіди якраз ремонт зробили. Правда, старший Маркевич сприйняв усе на диво спокійно. Лише похитав головою і промовив: "Ой, що ви наробили".

У 1973-му Маркевича забрали служити у львівському СКА. Звідти він переїздив до "Спартака" з Орджонікідзе (нині – Владикавказ), а повернувшись додому, якийсь час грав за любительскі команди Львівщини.

"Що мене в цьому хлопчині завжди приваблювало, так це вміння відстоювати власну думку, - каже Валерій Сиров. – Бувало, сперечаємося якось своєю компанією стариків, а Мирон влазить, доводить власну правоту. Так само було і в 1976-му, коли я вже закінчив грати. Щонеділі ми, колишні гравці і ще діючі, збиралися о дев’ятій ранку в Стрийському парку, щоб пограти міні-футбол. То Мирон вже тоді збирав тих, з ким грає і говорив: Давайте грати так і так". Маркевич ніколи не був "рубахою-парнєм". Радше б назвав його замкнутим. Але при цьому, коли доходило до діла, на своєму стояв завжди".

"Поліський краю дорогий, мені ти був колискою"

В 1977-му Маркевич опинився в друголіговому прародичі нинішньої "Волині" - луцькому "Торпедо". Рік пограв у статусі гравця, а в 78-му став граючим тренером.

Кладезь мудрості. Мирон Маркевич - плеймейкер, картяр і тренер - изображение 2"Добре запам’ятав Мирона, коли приїхав до Луцька на матч у складі "Металіста", - розповідає Ростислав Поточняк. – Маркевич вів гру "Торпедо". Не ломовий, технічний плеймейкер, який розкидав витончені передачі, ніколи не бив м’яча аби-куди. У другій лізі Мирон виділявся як інтелектом, так й індивідуальною майстерністю. Трохи б "фізики" і нахабства – пішов би вище. Але на той час Маркевич про гравецьку кар’єру вже сильно не думав. Він розпочинав тренерську кар’єру".

"Мене, на той час 19-річного студента Львівського інституту фізкультури, до Луцька запросив саме Маркевич, - з***ує найкращий в історії "Волині" бомбардир Андрій Федецький. – Не лише мене. Юра Самошкін з Дрогобича, Сергій Міхін з Миколаєва на Львівщині, Орест Козар, Ігор Артимович, Роман Оліяр – з рідних для Мирона Богдановича Винників. Маркевич у перші роки опирався на тих, кого знав, до кого йому радили придивитися викладачі з Львівського інфізу, з якими він постійно контактував".

За словами пана Андрія, граючий тренер вирізнявся лідерськими якостями й на футбольному полі, а тренувальним процес будував комбіновано, без перегину в сторону фізичних навантажень чи вправ з м’ячем. "Зрештою, тоді специфіка футболу була такою, що на зимових зборах тренери мусили навантажувати гравців, - каже Федецький-старший. – Майже півроку без гри! Йшли у відпустку в листопаді, два-три місяці відпочивали, а потім мали набирати форму і компенсовувати ту бездіяльність впродовж двомісячних зборів. Зрештою, на зборах в Іршаві, Мукачево чи Береговому, куди ми зазвичай їздили, тренерам навіть ганяти команду особливо не доводилося. Достатньо було того, що ноги стрегнули у багнюці, яка називалася футбольним полем, так, що важко було переставляти ноги. Та Маркевич завжди примудрявся видумувати такі вправи, що ноги самі бігли, навіть якщо організм був зовсім виснажений. Нині спілкуюся з сином і він каже, що у них зараз відбувається те саме".

Роботу в луцькому "Торпедо" Маркевич призупиняв через те, що навчався у Вищій школі тренерів у Москві. Здобувши освіту, Мирон Богданович з 1984-го і впродовж п’яти років працював безперервно, в тандемі з Віталієм Кварцяним. "Вони добре розуміли одне одного, - розповідає Андрій Федецький. – Вдвох Мирон Богданович і Віталій Володимирович складали тандем, наче з того анекдоту про хорошого і поганого слідчого. Але конфліктів між ними не при***ую".

З іншого боку, історія, яку розповів Андрій Федецький, демонструє, що Маркевич і сам здатен бути мотиватором не гіршим за Кварцяного: "У 1985-му поїхали ми на виїзд до Чернігова, грали проти місцевої "Десни". У нас в тому сезоні гарна команда зібралася – зі Львова прийшов Василь Щербей, з Житомира – зі своїми травмами, перебуваючи на апараті Лазарєва, Ярослав Яцишин. У першому таймі маємо величезну перевагу, створюємо моменти, але забити не можемо. А "Десна" на контратаці свій шанс знайшла – 1:0. Вривається Маркевич під час перерви в роздягальню і каже: "Спробуйте мені не виграти – закрию двері і підете додому пішки, в брудній формі". І що ви думаєте? Виходимо на другий тайм. Подає Яцишин кутовий. Хтось із суперників став на дев’яти метрах і не відступає. А Славко приговорює: "Чоловіче, відійди, він нас у роздягальню не пустить, а в мене нові кросівки, новий костюм "адідас". Заговорив Яцишин суперникові голову і, щойно той відвів голову, навісив. Щербей вдарив головою – 1:1. Трохи пізніше головою забив вже Володя Мозолюк і ми виграли 2:1".

Саме при Маркевичі, виступаючи за луцьке "Торпедо" з 1985 року по 1988-й, розкрився і перейшов у команду київського "Динамо" Олег Лужний. А сам Мирон Богданович з сезону-1989 нетривалий час працював вже в іншому колективі другої ліги – хмельницькому "Поділлі".

"Саме завдячуючи співпраці з Маркевичем у той період я й отримав дорогу у великий футбол, - каже півоборонець "Поділля" зразка 1989 року Сергій Ковалець. – Мирон Богданович відразу вразив цілеспрямованістю, знаннями, а з ними й бажанням вчитися. Працювати було надзвичайно цікаво. Зазначу, що тоді Маркевич практикував кроси, вправи на загальну витривалість. Найліпшою оцінкою діяльності Мирона Богдановича в "Поділлі" став мій перехід у київське "Динамо", а Ігоря Ніченка – в харківський "Металіст".

"Львів то є Львів"

Після Хмельницького доля занесла Маркевича у "Кривбас", а звідти – знову до Луцька. Й лише на 15-му році повноцінної тренерської діяльності в тренерській кар’єрі Мирона Богдановича вперше з’явилася одна з найзнаковіших для нього команд – "Карпати". Судячи з результату, від цього переходу виграла і команда, і сам тренер. У сезоні-1992/1993 львів’яни вийшли до фіналу Кубка України і лише там поступилися безперечному гегемону тих років – "Динамо". Маркевич відкрив цілу когорту талановитих футболістів, серед яких варто виділити Андрія Гусіна, Василя Кардаша, Андрія Покладка, Олександра Євтушка.

Втім, треба знати Львів, людей, які там ходять на футбол і створюють осередок, який іменується футбольним середовищем. Задовольнити місцеву публіку настільки важко, що матчі ділилися трьома критеріями: виграли – "купили", програли – "здали", зіграли внічию – "скатали договірняк". І хоч ти лусни. Звісно, щось у тому було, адже від тогочасних реалій українського футболу відійти було складно. Навіть якщо сильно намагатися. Втім, найчастіше від схожих оцінок віяло однобокістю, а іноді – упередженістю.

З огляду на це не варто дивуватися, що в сезоні-1995/1996 Маркевич з "Карпатами" не працював, а, прийнявши взимку "Кривбас", врятував команду від вильоту. Показово, що криворіжці змогли відібрати очки в "Динамо". Власне, відтоді і на тривалий час Маркевич стане для киян незручним суперником на довгі роки, кого б він не очолював.

Між тим, повернення у Львів відбулося влітку 1996-го. Саме з цієї миті тренер розпочав будівництво тих "Карпат", які здобули єдину в клубній історії бронзу за підсумками сезону-1997/1998. Вже тоді, у 1996-му, Маркевич запросив у команду Юрія Дудника, Олександра Євтушка і ще далеко не збірника України Володимира Микитина. Крім того, проявляти себе почали, відчувши тренерську довіру, молоді оборонці Юрій Беньо та Володимир Єзерський. Хоча медалей без Івана Гецка, Олександра Паляниці, Євгена Назарова, Сергія Ковальця, Андрія Полуніна, Володимира Шарана, Сергія Мізіна, звичайно, не було б.
Кладезь мудрості. Мирон Маркевич - плеймейкер, картяр і тренер - изображение 3

"Маркевич створив симбіоз з досвідчених і молодих виконавців, - коментує Сергій Ковалець. – Відчувалося, що для Мирона Богдановича робота в "Карпатах" - щось особливе. Він сприймав цю команду як рідну і хотів з нею виграти щось суттєве. Тренерові вдалося створити в середині колективу прекрасну атмосферу і це вилилося в у зайняте нами третє місце".

Та час показав, що витрати на команду виявилися для тодішнього керівнитцва клубу надто важкою ношею. Фінансові труднощі, які спіткали "Карпати" в наступному сезоні, змусили Маркевича піти зі Львова вдруге. Опинився Мирон Богданович у Запоріжжі, де впродовж двох років очолював запорізький "Металург". Через роки тренер зізнається, що зробив велику помилку, подавши навесні 2001-го у відставку.

Маркевича знову покликали у "Карпати", додому. І він знову не встояв, бо надто любив цей клуб. Новий власник Петро Димінський вимальовував райдужні перспективи, але минуло трохи більше як півсезону і співпраця припинилася. За нашою інформацією, пан Димінський мав до Маркевича і його тренерського штабу претензії через трансферні оборудки. Чи так то насправді? Свого часу UA-Футбол задавав це питання одному з тодішніх помічників Маркевича Ігореві Яворському.

"Сергія Ковальчука знайшли ми з Ігорем Бабінчуком і нашим молдовським другом Олександром Гузуном, - розповідав тоді Ігор Петрович. – Купили Сергія за 300 тисяч, а продали за два мільйони в московський "Спартак". Андрія Чернова взяли за 90 тисяч, а в "Арсенал" продали, якщо мені не зраджує пам’ять, за 400 тисяч. Знайшли Олексія Іванова і теж дорожче продали його в "Арсенал". Вважаю, що добрим було й придбання словака Франтішека Ґанца, який теж пізніше за більші гроші перейшов до "Арсеналу". Так, не заграв ще один словак, оборонець Петр Суковскі, який виступав за збірну Словаччини й за "Кошице" в Лізі чемпіонів. Але як не заграв? В Маріуполі Суковскі зламали ногу. Це була наша помилка. Але як можна назвати помилкою перелом ноги?"

"На березі життя"

Так чи інакше, Маркевич пішов, прийнявши привабливу з фінансової точки зору пропозицію від махачкалинського "Анжи". Втім, будучи впевненим у власному тренерському хисті, Мирон Богданович не врахував іншого аспекту – ментальності того народу, з яким він збирався працювати. Дуже швидко тренер зрозумів, що впоратися з колективом, розділеним на два дагестанських вороже налаштованих одне до одного табори він не зможе. Залишаючись реалістом, Мирон Богданович вирішив піти.

А коли повернувся додому, то спершу пережив життєву трагедію – смерть батька. Після того постала проблема з працевлаштуванням. Роботи Маркевич не міг знайти цілий рік. Пізніше Мирон Богданович зізнається, що пропозицію Петра Димінського очолити "Карпати" вчетверте прийняв від безвиході і переступаючи через власне "я". Але ні до чого доброго це не призвело.

Для Маркевича то були страшні часи, страшний в усіх розуміннях період, може, навіть творча криза. Сезону-2003/2004 він не завершив. Команду, яка вперше в історії вибувала з елітного дивізіону українського футболу, вперше в статусі виконувача обов’язки прийняв Юрій Дячук-Ставицький. А Маркевича біди на цьому не облишили. В батьківському домі на Мирона Богдановича напали невідомі. 53-річний чоловік витримав п’ять годин тортур.

Виконавців пізніше впіймали і засудили. Замовників Маркевич начебто теж знає, але не називає їхніх імен. У будь-якому разі, тренер зізнався, що пережите стало для нього свого роду Рубіконом, змінило його назавжди. Але найголовніше, що у миті, коли життєві труднощі наклалися на професійні, Мирон Богданович не опустив рук, а всівся за книжки. Він вирішив потратити раніше зароблене на тренерські курси під керівництвом Фабіо Капелло.

"Колиска вітру"

Рішення власника "Металіста" Олександра Ярославського влітку 2005-го для харківського футбольного естеблішменту виглядало дивиною. Новим тренером слобожанців несподівано став вже рік як безробітний Маркевич. "Ліпше б вже когось свого" - чулися невдоволені закиди. Втім, з кожним туром скептиків у нового тренера меншало. Команда, яка у минулому сезоні боролася за виживання, почала поступово вибиратися у верхню частину таблиці. І то за умови, що до гучних придбань було ще дуже далеко. Лідерами того "Металіста" стали оборонець Олександр Кучер, хавбеки Валентин Слюсар, Лаша Джакобія і Руслан Ярош, маловідомий балканський нападник Мілян Мрдаковіч.

"25 червня 2005-го я проводив у Красилові свій прощальний матч, - з***ує Сергій Ковалець. – Тренером однієї з команд запросив Маркевича. Ось саме тоді Мирон Богданович запропонував мені бути в "Металісті" своїм помічником. З радістю погодився, а коли почав працювати, то відразу зауважив, що в порівнянні з Хмельницьким і Львовом то був зовсім інший Маркевич. В тому плані, що тренувальний процес Мирон Богданович змінив кардинально, побудувавши його через роботу з м’ячем. Тест Купера, 5 по 300 м, вправи на швидкість і витривалість зникли. Маркевич піклувався, щоб робота з м’ячем приносила футболістам задоволення. Пульсова активність при різних швидкісних навантаженнях теж перевірялася через роботу з м’ячем. Маркевич ще тоді, в середині першого десятиліття 2000-х, коли в "Металісті" не було латиноамериканців, продемонстрував, що українські футболісти теж здатні демонструвати красивий, видовищний футбол".

Дуже яскравою характеристикою для іншого Маркевича слугує той факт, що він прислухався до початкуючого тренера Ковальця і погодився, щоб до футболістів спершу на базу, а потім і на збори приїздили дружини з дітьми. Мирон Богданович довірив контроль за цим експериментом самому Ковальцеві. Час показав, що ці зміни позитивно позначилися на мікрокліматі в середині колективу. Тож не варто дивуватися, що нині рідні вирушають з гравцями "Дніпра" в одному літаку навіть на матчі.

"Ще тоді, у "Металісті" Маркевич дбав про те, щоб футболісти не зациклювалися на футболі, - розповідає Сергій Ковалець. – Під час збору в Італії він міг відмінити тренування і влаштувати хлопцям екскурсію до галереї "Уффіці" в Флоренції. Мирон Богданович справедливо вважає, що споглядання за картинами Мікельанджело, Рафаеля розширює світогляд гравців. Ще одним тренуванням Маркевич якось пожертвував, щоб команда подивилася вживу поєдинок "Фіорентина" - "Мілан".

Завершивши сезон-2005/2006 на п’ятому місці, в міжсезоння "Металіст" підсилився гравцями, ліпші роки яких, здавалося б, вже позаду. Мова про Сергія Валяєва, але найперше – про Олександра Рикуна, котрого з відомих причин вважали для футболу втраченим. Та у Маркевича заграв і один, й інший. Причому заграли так, наче в молоді роки. Підсилили "Металіст" леґіонери – Папа Ґуйє та Мілан Обрадович. "Металіст" зміцнів на очах і перша в історії клубу бронза з величезною перевагою над четвертим місцем не дивувала вже нікого.

Власне, з рівнем гри команди зростали й апетити власника. Сезон-2007/2008 – прихід Марко Девіча, Едмара і Жажі Коельо, трьох знакових леґіонерів. Третє місце сприймалося як закономірність, а в Україні всерйоз заговорили про близьку перспективу народження третьої сили. Сезон-2008/2009 – "Металіст" знову з бронзою і в 1/8 фіналу Кубка УЄФА. Харків’яни на шляху до цієї стадії з легкістю пройшли турецькі "Бешикташ" та "Ґалатасарай", німецьку "Герту", грецький "Олімпіакос", португальську "Бенфіку" та італійську "Сампдорію". Лише потім була поразка в рівній боротьбі від київського "Динамо".

Певний дисонанс у порівнянні з п’яти роками прогресу спостерігався лише в сезоні-2009/2010. Ранній виліт з Кубка УЄФА від австрійського "Штурма" і знову – третє місце. Настав час вносити зміни і вони вже близилися.

"Чи винен той голу, що сокіл убив?"

Та на початку 2010 року в кар’єрі Маркевича трапився несподіваний злет. Президент ФФУ Григорій Суркіс після другого поспіль провального відбору за участю національної збірної змушений був під тиском громадськості нарешті прийняти кандидатуру нединамівського наставника. Більше того, Мирон Маркевич, отримавши підтримку виконкому Федерації, міг суміщувати роботу в клубі зі збірною.
Ось лишень Григорій Суркіс, коментуючи це призначення, відразу розставив акценти, мовляв, Маркевич – не та кандидатура, яку він бачив у збірній. Та Мирон Богданович взявся за роботу, сподіваючись довести національну команду до домашнього чемпіонату Європи. Три стартових товариських матчі під керівництвом нового тренера явили світу нову збірну України – свіжу, легку, агресивну, здатну не лише перепуджено відбиватися, а й диктувати умови. Що й казати, якщо навіть Олександр Алієв, який у клубі тим лише й займався, що виконував штрафні удари, у збірній виглядав справжнім диспетчером, який працює в інтересах команди, здатен вести гру і роздавати гострі передачі.

Та міна сповільненої дії під Маркевичем була закладена майже в акурат після його призначення. Саме тоді свідомо чи не дуже власник "Карпат" Петро Димінський оприлюднив сумнозвісні записи з зізнаннями оборонця "Карпат" Сергія Лащенкова, котрий розповідав про те, як львів’яни здавали гру "Металістові" в сезоні-2007/2008. КДК ФФУ з вердиктом зволікав до осені, а потім постановив: відібрати у харків’ян бронзу й покарати обидва клуби зняттям дев’яти очків.

Маркевич увідповідь подав у відставку з посади тренера збірної, натякнувши на те, що національна команда мала проблеми з фінансуванням і організацією робочого процесу. "Це наша біда, що важливі рішення приймаються на догоду якимось людям, без ґрунтовної доказової бази, - сказав тоді тренер. – У Федерації теж повинні були розуміти, яка мета тих, хто затіяв цей скандал. Але прогнила совкова система в нашому суспільстві живе і понині. Якщо людину або неугодних людей хочуть потопити, то для цього будуть використані будь-які засоби. Я все життя мріяв про те, щоб тренувати збірну, тому розлучаюся з цією роботою з болем на серці. Але зрозумійте мене: я людина, у якої є власна гідність. Я достатньо терплячий, але в даному випадку мене вистачило лише на півроку з невеликим".

Мирон Богданович знову поринув у клубну роботу, почавши конструювати команду, яка, мабуть, співпадає з його розумінням футбольного еталону. Новий, латиноамериканський "Металіст" чарував око незвичною для українських теренів мереживною грою. Хтозна, які плоди ця робота могла дати в майбутньому… Зупинився процес на другому місці і дискваліфікації з Ліги чемпіонів через той самий матч проти "Карпат" у 2008-му.

"Воїни світла"

Спільної мови з нинішнім керівником "Металіста" Маркевич не знайшов, але й без роботи залишався недовго. Влітку 2014-го Мирон Богданович очолив "Дніпро". Сезон-2014/2015 не віщував дніпрянам нічого хорошого. Виборовши навесні минулого року друге місце у боротьбі з "Металістом" і "Динамо" у внутрішньому чемпіонаті і вперше пробившись до кваліфікації Ліги чемпіонів, команда в міжсезоння втратила відразу двох знакових для себе персон – іспанського тренера Хуанде Рамоса і бразильського півоборонця Джуліано. Обидва не приховували: в Дніпропетровську їх влаштовувало майже все, однак лякала загроза війни в Україні.

Рамос до цього другого місця йшов впродовж чотирьох років. "Якщо не з цим красенем, то, мабуть, більше ні з ким", - прокоментував свого часу запрошення знаного фахівця, який двічі вигравав Кубок УЄФА з іспанською "Севільєю", власник клубу Ігор Коломойський. Рамос отримав повний карт-бланш на комплектацію команди, але навіть не дивлячись на те впродовж трьох років дніпряни не могли піднятися вище четвертого місця, а максимальним досягненням у Лізі Європи був вихід до 1/16 фіналу.

Запрошеного влітку минулого року замість Рамоса Маркевича після восьми років праці в стані заклятого ворога дніпровська публіка сприйняла неоднозначно. Непросто було й самому тренерові. Маркевич сповідує абсолютно відмінний від прагматичного рамосівського стиль гри. Мирон Богданович звик будувати гру команди, опираючись на контролі м’яча, від атаки. Фактично, з приходом до Дніпропетровська новий наставник постав перед дилемою: ламати все і будувати гру команди наново чи підлаштовуватися під можливості тих гравців, які є під рукою і будувати тактичну модель, відштовхуючись від їхніх вмінь і навиків.

Впродовж короткого, тривалістю в місяць міжсезоння змінити щось було майже неможливо. До того ж Маркевич, на відміну від свого попередника, не мав змоги запрошувати новочків. Крім того, в матчах кваліфікації Ліги чемпіонів проти данського "Копенґаґена" тренер не зміг розраховувати на Руслана Ротаня, котрий збирався піти з команди на знак протесту через невиплачені за частину минулого сезону преміальні. Ротань – то душа і серце колективу, його стрижневий виконавець і лідер роздягальні. Без нього команда була не схожою сама на себе.

Також варто додати, що травма завадила зіграти в матчах проти "Копенґаґена" основному лівому оборонцеві Іванові Стрінічу. Маркевич мусив закривати діру, виставляючи на цьому місці Артема Федецького, для якого рідним є правий фланг. Нічого доброго з цього не вийшло. Артем не мав достатнього порозуміння з лідером команди Євгеном Коноплянкою. Як наслідок, зігравши 0:0 у Києві і поступившись 0:2 в столиці Данії, "Дніпро" вибув з Ліги чемпіонів і продовжив виступи у єврокубках в Лізі Європи.

Неможливість грати на рідному стадіоні – для дніпрян то була ще одна вада, на якій Маркевич наголошуватиме під час матчів групового турніру і поєдинках плей-оф, починаючи від 1/16 фіналу. Тренера зрозуміти можна: його команда проходила сильних суперників, а трибуни залишалися порожніми. Навіть на матчі проти італійського "Інтера" восени київський "Олімпійський" був заповнений менш, ніж наполовину. Маркевич жадав, аби команда проводила єврокубкові матчі в нерозбещеному футбольними видовищами Львові. Втім, не вдавалося отримати дозволу від УЄФА. Мовляв, на "Арені Львів" і без того проводять свої поєдинки донецький "Шахтар" та "Металіст".

"Тернова нам стелилася дорога"

Хорватський "Гайдук" у кваліфікації Ліги Європи вже з Ротанем, але без травмованого Коноплянки у складі "Дніпру" вдалося пройти з великими потугами. Дебют у матчах групи був ще складнішим: домашня поразка від "Інтера", виїзна нічия з французьким "Сент-Етьєном" і сенсаційні 0:1 від азербайджанського "Карабаху" в Києві. У цих трьох матчах "Дніпро" не забив жодного голу. Складно давалися перемоги у внутрішньому чемпіонаті. Стало зрозумілим, що бажання Маркевича переінакшити гру команди під свій стиль гри загрожують тотальним провалом.

До завершення осінньої частини від обраного напряму тренер не відійшов. Після розгромної домашньої поразки 0:3 від "Динамо" в українській Прем’єр-лізі скептики почали обговорювати можливість близької відставки Маркевича.

Ситуацію в Лізі Європи трохи виправила трудова перемога завдяки двом голам Ніколи Калініча в Баку над "Карабахом". Втім, потім був виїзд до Мілана. Обнадійлива, навіть дуже пристойна гра, відкритий Ротанем рахунок, але нереалізований Коноплянкою на 28-й хвилині пенальті. Поведи дніпряни 0:2, таку потрібну перемогу здобути було б набагато легше. Коноплянці в тому матчі заважала сконцентруватися надмірна увага до власної персони. Євген їхав до Мілана, знаючи, що за ним стежать скаути багатьох провідних європейських клубів і намагався надати своїй грі яскраву обгортку. Натомість вийшло пересмикування ковдри на себе.

"Дніпро" програв "Інтерові" 1:2. Щоб вийти до плей-офф, в заключному турі команді Маркевича було недостатньо просто виграти в "Сент-Етьєна". Залишалося також очікувати, що в паралельному матчі "Інтер" не програє в Баку "Карабаху". Зі своїм завданням дніпряни впоралися – перемогу 1:0 їм приніс гол Федецького. А ось потрібний результат в Азербайджані дозволило зберегти диво у вигляді помилки арбітра, який на п’ятій компенсованій до основного часу гри хвилині не зарахував чистого взяття воріт італійців. Матч завершився 0:0, далі пішов "Дніпро".

Після завершення осінньої частини Маркевич мав зустріч з Ігорем Коломойським. Власник запевнив тренера, що задовольнить усі його нагальні трансферні апетити. Складно сказати, чи так це було насправді, адже навесні новачків у "Дніпрі" було небагато. Замість Стрініча, який перейшов у "Наполі", дніпряни придбали іншого лівого оборонця Ежідіо. Романа Безуса, Павла Ксьонза, Дмитра Чигринського, Папу Ґуйє і поверненого з оренди Валерія Федорчука вдалося запросити буквально в останню мить, напередодні поновлення сезону. При цьому в єврокубках Маркевич міг використовувати лише Федорчука і Безуса. Через дефіцит виконавців тренерові довелося залишити в команді бразильця Лео Матоса, від послуг якого він збирався відмовитися.

"Білу зніму вуаль"

Між тим, навесні перед глядачами з’явився інший "Дніпро". Зважений, прагматичний – тепер то команда, яка ставить результат понад усе. Така стратегія Маркевичу раніше була не надто притаманна. Точніше, результату з тим же "Металістом", а раніше й "Карпатами" він досягав, але поряд з тим команди грали надзвичайно красиво. Натомість нинішній "Дніпро" став взірцем команди італійського стилю. Команди, яку після одного забитого голу важко перемогти через непрохідну оборону.

Розуміючи, що великого простору для маневру він не має, Маркевич вирішив "танцювати від пічки", тобто, попіклувався під час зимових зборів найперше про надійність тилів, відпрацював до автоматизму систему підстраховки.

Власне, таке "Дніпро" стало одкровенням як для грецького "Олімпіакоса", з яким українцям довелося грати в 1/16 фіналу Ліги Європи, так і для нідерландського "Аяксу" в 1/8-й. В обох випадках дніпряни розпочинали з "сухих" перемог вдома. На виїзді підопічні Маркевича грали, відштовхуючись від здобутого вдома і впоралися з завданням прекрасно. Труднощі виникли в Амстердамі, коли після грубої помилки Ежідіо "Аякс" повів 1:0 і перевів гру в овертайм. Але там своє вагоме слово сказав Коноплянка. Його дальній постріл дозволив гостям вирівняти становище і врешті попри поразку 1:2 вийти до чвертьфіналу.

А в 1/4-й у зустрічах проти бельгійського "Брюґґе" Ежідіо в "Дніпрі" вже не було. Аґенти бразильця, зачепившись за пункт у контракті, зуміли розторгнути угоду з "Дніпром" через затримку з виплати заробітньої плати. Ежідіо повернувся додому, а Маркевич знову змушений був шукати кандидатуру на проблемне місце лівого оборонця. Знадобився Матос, який під час зимового антракту не залишив команду якимось дивом. Не можна сказати, що Лео, який досі грав виключно на правому фланзі, робить щось надзвичайне, але в обороні він виглядає цілком надійно.

Надійно настільки, що в двох зустрічах проти "Брюґґе" дніпряни не пропустили жодного м’яча. В обох цих матчах знову дивовижно зіграли воротар Денис Бойко та центральний оборонець Дуґлас. А переможний гол у домашньому матчі на 82-й хвилині забив "джокер" Маркевича Євген Шахов. До того гол Шахова незадовго до фінального свистка приніс дніпрянам перемогу над "Гайдуком" у матчі кваліфікаційного раунду плей-оф.

До слова, у Дніпропетровську Маркевич окрім вміння підлаштовуватися під команду розкрився й в іншій, забутій з часів роботи у Львові в 90-ті іпостасі. Тренер продемонстрував вміння розкривати таланти. Шахов при Рамосі був безнадійним запасним. При Маркевичі у свої 24 Євген розкрив непомітні досі диспетчерські задатки, а також вміння забивати важливі голи після виходів на заміни. Крім того, гравцем основного складу "Дніпра" став 19-річний правий вінґер Валерій Лучкевич. На підході до основи ще один атакувальний півоборонець Андрій Близниченко, котрий часто і доволі ефективно грає в матчах української Прем’єр-ліги. Добре проявив себе у матчі з "Динамо" стоппер Олександр Сваток, дуже сильну гру проти "Шахтаря" провів Сергій Горбунов.

"Не здамся без бою"

Півфінал з "Наполі". Після жеребкування дніпрянам у цьому протистоянні не давали навіть мінімальних шансів. Що й казати, якщо навіть Маркевич після перемоги над "Брюґґе" на запитання, кого б він хотів побачити наступним суперником, відповів: "Фіорентина"? "Севілья"? "Наполі"? Мабуть, вони всі хочуть, щоб їм попалися ми".

Гравці і тренери "Дніпра" не приховували, що вийшовши до півфіналу, вони й без того перевершили себе. Може й так, адже до того "Дніпро" у своїй історії двічі доходив до чвертьфіналів Кубка чемпіонів, де поступався французькому "Бордо" у 1985-му і португальській "Бенфіці" у 1989-му. Півфіналів у історіїх команди не було ніколи. В часи тренерства Євгена Кучеревського у середині першого десятиліття 2000-х успіхом вважалися виходи до 1/16 фіналу Кубка УЄФА. Рамос цих досягнень перевершити теж не зумів.

Маркевич не приховував, що збирався зіграти в Неаполі від оборони. Але вочевидь дніпряни перенервували ще до гри і після доволі пристойного першого тайму в другому притиснулися до власних воріт надто щільно. Достатньо сказати, що тричі на побачення з Бойком виходив найзірковіший гравець "Наполі" Ґонсало Іґуаїн. Ці три дуелі воротар виграв, врятувавши команду ще в кількох складних ситуаціях. Безсилим Бойко був лише після удару Давіда Лопеса, який замкнув передачу з кутового.

Контргри як такої у виконанні "Дніпра" на виїзді не було майже зовсім. Але максимум з мінімуму команда витиснути все ж змогла. Євген Селезньов, ледь вийшовши на заміну, першим дотиком до м’яча замкнув передачу Федецького справа і зрівняв рахунок. Відеоповтор продемонструє, що нападник дніпрян забіг у положення "поза грою", але лайнсмен цього не помітив. Суддівська помилка стала предметом для випадів італійської преси на адресу Маркевича. Мирон Богданович удар тримав достойно: "Таке враження, що то я стояв з прапорцем. Можна подумати, що ми теж ніколи не страждали від таких помилок. То футбол, тут буває всяке".

Тренер дніпрян напередодні повторного матчу вражав рішучістю висловлювань. Віддаючи належне суперникові, він казав, що шанси перемогти є. Власне, відтоді Маркевич вирішив ставити на Лігу Європи все і жертвувати чемпіонатом. То за умови, що шанси здобути чемпоінство у дніпрян ще залишалися. Інша річ, що прагматик Маркевич у чудеса не вірить.

Реалії ж такі, що "Дніпро" при нарешті заповнених трибунах "Олімпійського" розпочав матч надзвичайно рішуче. Високий пресинг, боротьба за кожен м’яч на половині суперника. Від тої свободи, яку італійці мали в першому матчі, не залишилося й сліду. І знову Бойко, який забрав усе, що забрати міг і не міг. І знову Дуґлас, який разом із Євгеном Чеберячком зіграв у центрі оборони майже бездоганно. І знову Коноплянка, котрий у середині поля дістав м’яч, який, здавалося, виходив в аут, промчав флангом і, накрутивши Крістіана Маджо, виконав навіс на Селезньова, а Євген, знаходячись в оточенні трьох оборонців, зумів карколомно вивернутися і завдати зрячого удару головою в протихід воротареві суперників Маріано Андухару.

Знову Селезньов – "Дніпро" у фіналі. Маркевич присвятив цю перемогу воїнам АТО. Ні тренер, ні гравці тоді, після матчу про фінал проти іспанської "Севільї" намагалися не думати. Вони впивалися миттю тріумфу. Але при цьому вже ніхто не сказав: "Ми й без того зайшли далеко". У фінал потрапляють, щоб там перемагати. Залишився лише крок.

Замість епілогу

"Навесні, якраз напередодні першого матчу проти "Аяксу" "Дніпро" грав у Львові проти "Карпат", - ділиться емоціями Андрій Федецький. – Як зазвичай, ми приїхали підтримати сина і команду всією родиною. Після матчу, Маркевич, помітивши моє давно не брите обличчя, усміхнувся: "Діду старий, поголися". "Пройдете "Аякс" - обов’язково поголюся" - відповів. І що ви думаєте, я брився опівнапершу ночі, коли дніпряни в додатковий час відстояли здобуту в першому матчі перевагу? Ще води гарячої не було, то довго і ретельно шкрьобався, аж леце почервоніло від подразнення. На ранок телефоную Маркевичу і розповідаю. "Зовсім зварював. То що вже до раня не міг зачекати?" - віджартувався Мирон Богданович. Розумієте, емоції зараз такі, що я з 80-ї хвилини починаю дивитися матч з цигаркою, на балконі. На "Наполі" навіть їхати не хотів – на фарт. Думав: не був на попередніх іграх – не треба й на цю їхати. Та, на щастя, все склалося добре. Сподіваюся, у Варшаві буде так само".