«По мере приближения праздников родители стали устремляться в магазины за покупками для своих чад. На этом фоне меня поразили новые данные, показавшие, что рынок легальных видеоигр находится в состоянии борьбы за свое выживание. Оказалось, что продажи консолей год к году упали на 45%, а софта к ним (читай — игр) — на 18% за тот же период. Софт для ПК снизился на 28%. А я думал, что дети любят видеоигры, всегда и вечно. Так что же здесь происходит, и что это может означать для будущего телевидения?
Две важные вещи…

1. Дематериализация
Консоли для видеоигр представляют собой часть системы. Т.е. помимо самой консоли как таковой, еще требуется экран (читай — ТВ-экран), также как игровые контроллеры, а в некоторых случаях, еще и специальная Kinect-система. Игры предлагаются онлайн, хотя на физических носителях они тоже доступны, но это больше история для старшего поколения. Все это существует, очевидно, для текущих генераций консолей, но, это не то, чего хотят дети.

У меня три сына (одному из них — 12, двум другим — по 9 лет), и периодически они дают мне понять — что не так с избираемыми моим «X-поколением» путями. По моим оценкам, мои дети имеют средний уровень интереса к видеоиграм. Под этим я подразумеваю, что наши дети считают, что играют недостаточно долго, в то время как мы считаем, что они перебарщивают с видеоиграми. В общем, как я и говорил, все в норме. Но что интересно, у нас дома нет ни одной игровой приставки, и даже нет намерения приобрести таковую.
Мои дети играют буквально на любом экране, который им доступен. Будь то iPhone одного из родителей, или ноутбук на базе Windows, с которого я как раз и пишу этот блог, или старый iPad, или некий планшет на Android, который мы получили в рамках промо-акции AT&T, и даже устройства из модельного ряда Microsoft Surface, которые, по идее, должны использоваться для работы в школе. Суть в том, что им действительно не важно. Главное — это их заинтересованность, а экран — это просто экран и ничего больше. И многие экраны, на самом деле, превосходят традиционные игровые консоли (ну или их производители хотят так считать), потому что они позволяют играть на заднем сиденье автомобиля, пока пользователя отвозят то туда, то сюда. Конечно, наличие интернет-соединения всегда предпочтительней, но им также достаточно и офлайн-игр, если это все, что имеется в данный момент. И интерфейс, похоже, не так уж и важен, поскольку девайс может быть как с сенсорным экраном, так и без него. Мне стыдно признаться, но, похоже, даже мои драгоценные магазины приложений для них не так уж и значительны. На девайсах, где они не установлены, есть несчетное множество игр для браузера (включая офлайновые, кэшированные игры, на случай, если мама с папой заблокировали интернет).

Итог: детям больше не нужны (или они даже не хотят) игровые консоли, чтобы играть в игры. Это, очевидно, плохая новость для индустрии консольных игр, но игры — это едва ли единственная отрасль, которая переживает «дематериализацию». Мультисервисные провайдеры (спасибо вам, Sling TV и DirecTV Now) начинают испытывать это на своих ресиверах во многом по аналогичным причинам. DVR и дисковые проигрыватели находятся в опасности. У недорогих подключаемых девайсов (Roku, Amazon Fire TV, Apple TV и Google Chromecast) дела идут лучше, главным образом потому, что они обеспечивают самый маленький, простой и дешевый форм-фактор для следующей фазы ТВ. Считайте их домом на полпути к полной дематериализации. Roku сам по себе — это доказательство данной теории, поскольку производитель старается перейти от недорогого железа к простому лицензированному софту, который станет платформой для вендоров Smart TV.

Последствиями всего этого является, конечно, то, что зрители больше не привязаны к дивану в гостиной. Дематериализация означает меньше социального видеопотребления (каждый пользуется своим собственным экраном, а-ля персонализация) и снижение потребления контента по линейной модели (то есть переход к модели «по запросу», когда пользователь сам выбирает удобное ему время и место потребления контента). И это приводит к нас ко второму важному пункту.

2. Демонетизация
Когда-то медиа были дорогими. Газеты, журналы, книги, музыка на CD, фильмы на VHS или DVD, видеоигры — все это было не только материальными объектами, они и стоили реальных денег либо за покупку, либо за аренду. Когда я задумываюсь о том, сколько денег мои родители тратили ежемесячно в 1980-ые годы на то, чтобы быть умеренно информированными и развлеченными, меня это шокирует.
Даже будучи ребенком я тратил значительные деньги на контент. В начальной школе я копил все свои карманные деньги на то, чтобы покупать музыку на кассетах за $12,95, или чтобы покупать компьютерные игры для своего Atari 800 на дискетах или картриджах за $29,99 за тайтл.

Игры для консолей напоминают анахроничный заменитель того времени. Цены на сами игры с тех пор немногим изменились — спустя 40 лет стоимость игрушек колеблется от $59,99 за новый релиз (Call of Duty: Infinite Warfare, Red Dead Redemption 2) до $19,99 за игры из каталога (The Last of Us).

Относительно других цен на медиа на сегодняшний день, эти выглядят как грабеж, поэтому неудивительно, что пользователи от них уклоняются. Хуже всего, я действительно не вижу, к чему же должно прийти следующее поколение потребителей, чтобы продолжить поддерживать платную модель.

При помощи некоторых умных бухгалтеров и мощных электронных таблиц я подсчитал, сколько же денег за весь 2016 год я потратил на поддержку «привычки играть» у моих детей. Я учитывал как деньги родителей и бабушек с дедушками, а также те средства, что дети потратили самостоятельно. Итого у меня получилось… НОЛЬ. «Бесплатно» — это лучший друг родителей, и это тот драйвер, который ведет к массовой демонетизации индустрии видеоигр. Дети сейчас играют больше чем когда-либо, но при этом платят за это немного или вообще ничего.

Видеоигры — это единственная отрасль, восприимчивая к демонетизации? Едва ли. Задумайтесь хотя бы на мгновение обо всем, что было сказано выше, и перенесите это в контекст ситуации 2016 года. Онлайн-версии газет и журналов сейчас по большей части бесплатны для любого, кто имеет интернет-соединение, Книги — дешевле чем когда-либо, а многие из них и вовсе доступны бесплатно, допустим, клиентам Amazon Prime, которым хватает того, что они могут загрузить электронную книгу из публичной библиотеки. Музыка также стала дешевле, а иногда и бесплатной — все зависит от готовности пользователя мириться с некоторой рекламой и тем, что кто-то другой может управлять твоим плей-листом.

SVOD-сервисы предоставляют постоянно растущие VOD-каталоги со все более низкими ценами. Если не брать в расчет базовую стоимость ШПД-интернета, то за последний год я потратил куда меньше денег на медиа-развлечения, чем я тратил в 1983 году, когда мне было 12 лет.

http://informator.news/wp-content/up.../01/Foto-1.jpg
Цікаво, що “Зеонбуд” використовує стандарт ефірного мовлення DVB-T2, який офіційно заборонений в Україні і прямо суперечить як урядовому Плану використання радіочастотного ресурсу, так і офіційному Плану розвитку національного телерадіоінформаційного простору. Вказані документи передбачають цифрове мовлення виключно в стандарті DVB-T.

У 2014 році профільний Комітет запропонував Верховній Раді розглянути Постанову про забезпечення інформаційної безпеки та суверенітету України, недопущення обмежень доступу громадян до інформації та використання радіочастотного ресурсу України у відповідності з вимогами чинного законодавства (№ 4401).

Підзаконний акт передбачає, що Генеральна прокуратура повинна перевірити законність надання Нацрадою ліцензій на цифрове мовлення компанії «Зеонбуд» для роботи на ринку цифрового мовлення, тоді як Антимонопольний комітет у разі виявлення випадків порушення законодавства про захист економічної конкуренції має розглянути питання щодо усунення винною особою наслідків порушення законодавства про захист економічної конкуренції, – передає видання “Телекритика”.

У січні 2015 року АМКУ порушив справу про зловживання провайдером його монопольним становищем. ТОВ “Зеонбуд” перемогло у провадженні в Окружному адміністративному суді міста Києва, але програло апеляційну скаргу АМКУ. Лише 7 квітня 2016 року Вищий адміністративний суд України (ВАСУ) ухвалив рішення на користь «Зеонбуду», зазначивши, що спір має вирішуватися в порядку господарського, а не адміністративного судочинства, а тому касаційне провадження було закрите та рішення попередніх інстанцій скасовані.

3 грудня 2015 року АМКУ ухвалив рішення, котрим наклав на “Зеонбуд” штраф в розмірі 44,5 мільйонів гривень за зловживання монопольним становищем. Порушення, на думку АМКУ, полягало в тому, що провайдер не міг би встановити з вересня 2011 року по жовтень 2014 року такі тарифи (близько 2,9 мільйони гривень на місяць для загальнонаціонального цифрового мовлення одного телеканалу) на свої телекомунікаційні послуги, якби на ринку існувала конкуренція з іншими компаніями.

Київський апеляційний господарський суд від 20 липня своїм рішенням скасував штраф, накладений на “Зеонбуд” АМКУ.

Українські суди не визнають становище ТОВ “Зеонбуд” монопольним, але, в той же час, член Національної ради з питань теле- і радіомовлення Олег Черниш в інтерв’ю виданню “Ліга. Бізнес” підтвердив, що “Зеонбуд” є монополістом.

“Компанія Зеонбуд – монопольний цифровий оператор – у стислі терміни побудувала чотири мультиплекси і 166 передавачів. Згідно з ліцензійними умовами, вона повинна була покрити 95% населення України”, – сказав Олег Черниш.

У жовтні 2015 року члени депутатського об’єднання «Депутатський контроль» звернулися до Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України та Національної ради з питань телебачення та радіомовлення з вимогою анулювати ліцензію монополіста цифрового телебачення «Зеонбуд», який, на їх переконання, використовує своє становище для незаконного збагачення та створює загрозу безпеці України.

У тому ж місяці 2015 року Генеральна прокуратура почала розслідування за фактами зловживання службовим становищем посадовими особами Нацради з питань телерадіомовлення, яке призвели до того, що ТОВ “Зеонбуд” стало монополістом на ринку надання послуг теле- і радіомовлення.

Потрібно зазначити, що директор Інституту Медіа Права і кандидат в члени Нацради у 2014 році Тарас Шевченко вказував на те, що можливе переліцензування “Зеонбуду” є одним з пріоритетів його роботи у відомстві.

Без відповіді залишається питання, чи справді зазначені громадяни Кіпру і британський підданий є реальними власниками “Зеонбуду” і чому на ринку Нацрада з питань теле- і радіомовлення просувала саме цю компанію.

Народний депутат Микола Томенко свого часу зазначив, що “для того, щоб зрозуміти, хто замовляє цю недешеву рекламу, треба спочатку сказати, хто є реальними власниками цієї компанії”. Політик додав, що, “як кажуть експерти, структура власності (ТОВ “Зеонбуд”, – ред.) виглядає таким чином: 33% – син Януковича Олександр, 33% – Дмитро Фірташ, 33% – Ринат Ахметов”.

Чому ж, якщо існують підозри на власників, серед яких зазначений і розшукуваний МВС України і СБУ Олександр Янукович, цей факт не перевірила Нацрада? Компанія, яка єдина на ринку надає послуги цифрового телебачення, може транслювати ті телеканали, які вигідні власникам.

При детальному аналізі можна помітити, що компанія “Зеонбуд” певним чином пов’язана з компаніями Рината Ахметова.

Так, у матеріалі “Дележ цифры–3. Наш дорогой и единственный «Зеонбуд»” видання “Наші гроші” зазначено, що ТОВ «Зеонбуд» було засновано в 2008 році компанією «КПН», у свою чергу заснованою віргінською компанією «Омні інтернешнел Венчерз лімітед».

Цей офшор «засвітився» в угоді при покупці групою Рината Ахметова київського ЦУМу на Хрещатику. У кінці 2010 року «Зеонбуд» переоформили на нового власника – ним став кіпрський офшор «Планбрідж лімітед». Директором призначили Костянтина Петренка, при якому «Зеонбуд» отримав дозвіл Нацради на монополію в області трансляції цифрового ефірного телебачення. У квітні 2011 року директором «Зеонбуду» призначили Віктора Галича, котрий керував ТОВ «Кейбл ТВ-фінанси» (КТВФ), що повязана з компанією СКМ Рината Ахметова.

Засновниками КТВФ є віргінський офшор «Джек інвест енд трейд лімітед» і ТОВ «ММДС – Україна». Тобто, Галич працював в КТВФ саме тоді, коли СКМ офіційно оформила свою участь в співвласника компанії “ММДС-Україна”.

ЗМІ наголошують на тому, що одним із засновників “Зеонбуду” вважався Валерій Хорошковський – екс-власник телеканалу “Інтер” і колишній перший віце-прем’єр-міністр України. Хорошковський тісно пов’язаний з Сергієм Созановським, котрий нині керує компанією Film.ua, а в 2007-му почав керувати телеканалом “Інтер”.

Star media – російські серіали під час війни

Під час бойових дій на Донбасі стало очевидно, що український телевізійний простір заповнений російським медіа-продуктом. Саме тоді Нацрада повною мірою продемонструвала свою діяльність.

Почалися перевірки російських телесеріалів на вміст пропагандивних смислів, що інколи призводило до заборони їх демонстрації. Але на одну компанію відомство не звернуло уваги.

Star media вважається російсько-українською компанією, що знімає телесеріали та кінофільми для країн СНД. В цілому, 90 % продукції Star media виготовляють для російського ринку. Більшість телесеріалів (в тому числі і російських) виготовляються в Україні через дешевизну знімального процесу. 28 квітня 2016 року Нацрада з питань теле – і радіомовлення надала ТОВ “Дорослі телеканали ” ліцензію на здійснення супутникового мовлення телеканалу для чоловіків Bolt строком на 10 років. Власниками телеканалу вказані Сергій Созановський (50%) і Влад Ряшин – один із засновників Star media.

Серед телесеріалів, які демонструватимуть на новому телеканалі, зазначено “Нюхач”, “Шулер”, “Никонов и Ко”, “Баллада о Бомбере”, “Правила угона”. Деякі з цих російських телесеріалів, створених Star media, демонструють життя криміналітету у радянські часи.

Саме Нацрада ухвалює рішення щодо показу тих чи інших телесеріалів, у тому числі російських, на території України. Також вона аналізує зміст українських телесеріалів на вміст пропагандивної інформації.

За таким експертним висновком щодо 66-ої серії телесеріалу “Не зарікайся” звернувся до Незалежної медійної Ради 15 квітня 2016 року голова Нацради з питань телебачення і радіомовлення Юрій Артеменко. Чому Артеменко вирішив не звертати уваги на російський контент Star media, поки не зрозуміло.

Також поза зоною уваги Нацради залишаються і російські телесеріали, що демонструються на телеканалі “СТБ”, “ICTV” та “М1”, що належать Віктору Пінчуку.

За даними 2014 року, отриманими медіаконсалтинговою компанією Media Resources Management (MRM), серіалів на телеканалі “СТБ” небагато (16%), при цьому майже порівну представлені російські (37%). “Новий канал”, натомість, є лідером (у відносних показниках) із трансляції російських серіалів (87%), а три чверті серіалів, що показував у 2014 році “ICTV”, – російського виробництва. “М1” надає перевагу кліпам російських гуртів, ніж українських.

Така прихильність до російського контенту на каналах Віктора Пінчука зрозуміла. В 1990 році Пінчук привозив в Україну московський театр Лєнком та оплачував організацію концертів за участю Володимира Співакова.

Дві третини серіалів, що демонструються на телеканалах “1+1” та “2+2” і які належать Ігорю Коломойському, також є російськими.

Нацрада досі не ухвалила жодного рішення щодо регіональних телеканалів України, які продовжують трансляції як на окупованих, так і на підконтрольних Україні територіях.

Натомість Верховна Рада України не бажає оцінити діяльність Нацради і перевірити, чи не зловживають своїм службовим становищем її члени.

До Національної ради виникає багато запитань щодо результатів роботи, але поки хотілося б звернути увагу на кричущу ситуацію довкола компанії “Зеонбуд”. Якщо уряд не зможе її вирішити протягом найближчого часу і не виконає свої міжнародні зобов’язання, існує велика вірогідність того, що Україна значно понизить рівень довіри європейських країн для майбутнього співробітництва.

«Это соглашение гарантирует европейским зрителям возможность продолжать иметь доступ к бесплатным телеканалам в своём доме, что является критичным для поддержания универсальности общественных медиа, – комментирует заместитель руководителя брюссельского офиса EBU Вутер Жекьер. – Параллельно данное соглашение выводит Европу на ведущие позиции в решении вопросов о гармонизации частотного спектра для мобильных устройств: для нужд мобильного широкополосного доступа будет доступна полоса в 1260 МГц, что больше, чем в других регионах планеты».

«DTT вещание является незаменимым, – заявляет глава отдела технологий и инноваций в EBU Саймон Фелл. – Ни одна из существующих сегодня альтернативных технологий не способна принести такие же преимущества ни зрителям, ни вещательным компаниям. Услуга телевизионного вещания напрямую подключает гостиные 250 миллионов европейцев к миру кино, документальных программ, сериалов, новостей и спорта».

В тексте отбрасывается ранее предложенная Европейской комиссией идея о предоставлении «исключительно» доступа мобильных операторов к частотам, лежащим ниже 700 МГц. Такой подход породил бы неопределённость в долгосрочном планировании инвестиций и инновационных проектов для сектора «бесплатного» телевидения.

Страны-члены ЕС также получат гибкость освобождении полосы 700 МГц для нужд мобильных сетей к 2022, а не 2020 году, в случае необходимости и оправданности.

Окончательный текст Решения, регулирующего использование полосы 470 – 790 МГц в странах ЕС должен быть опубликован в апреле 2017 года, после формального его утверждения на пленарных заседаниях Европейского парламента в марте 2017.

В настоящее время проводятся работы по проверке функциональности Мультиплекса B с охватом 65% населения.

Данные из доклада подчеркивают, что охват покрытия цифровым сигналом достиг около 70% территории, и, соответственно, около 85% населения.

Кроме того, в течение отчетного периода был продвинут законопроект о внесении изменений и дополнений в Закон об электронных коммуникациях, в котором содержатся специальные положения, касающиеся внедрения цифрового телевидения.

В дополнение к вышеуказанным действиям, Правительство планирует утвердить изменения в Программе по переходу на цифровое наземное телевидение. Проект направлен на повышение эффективности использования радиочастотного спектра, а также на снижение затрат радиовещания на одного вещателя, что станет возможным благодаря реализации стандарта сжатия H.265. Кроме того, предусмотрена возможность использования 10 региональных частот (из 21) для создания 2-х сетей цифрового телевидения с национальным охватом, что позволит повысить интерес потенциальных инвесторов к этим частотам.

После подписания Регионального соглашения по вопросам планирования цифровой наземной радиовещательной службы «Женева 2006» Республика Молдова взяла на себя обязательство о переходе на цифровое наземное телевидение. Согласно поправкам в Кодекс телерадиовещания, принятым Парламентом, переход с аналогового на цифровое наземное телевидение будет реализован до конца 2017 года.

Ещё семь телеканалов, получивших лицензии на вещание в рамках первого мультиплекса, — Agro TV, Jurnal TV, TV7, ITV, Regional TV, Super TV и CTC – будут включены в пакет сразу же после подписания соответствующих договоров.

В настоящее время ведутся работы по запуску второго мультиплекса – Multiplex B – который должен на первом этапе охватить сигналом 65% населения Молдовы.

В то же время в отчёте подчёркивается, что в настоящее время DTT-сигнал охватывает примерно 70% территории Молдовы и доступен 85% её жителей.

В течение периода, отражённого в отчёте, в Закон Молдовы об электронных коммуникациях были внесены изменения, которые, в частности, содержат специальные положения, связанные с внедрением DTT.

В ближайшее время правительство Молдовы, как ожидается, должно утвердить изменения, внесённые в программу перехода страны на цифровые стандарты телевещания.

В Молдове будет внедрён стандарт H.265, что откроет путь к использованию 10 из 21 региональной частоты для создания двух национальных DTT мультиплексов.

Завершение перехода Молдовы на цифровой стандарт телевещания ожидается до конца текущего года.